я слухаю дощ та обіймаю вітер. я іду навпростець серед вологих оживших дерев і своїх напівмертвих думок.
крок за кроком. стає ближче до чогось
все гримлять відкриті настіж вікна, все рипить і гнеться старезна гілочка на крислатій липі. примарні тіні чужих поглядів зрідка визирають з поміж машин.
а я продовжую вглядатись у пелену падаючих крапель. мене вже підступно оточило те дивне пригнічення-розачарування, що приносять лиш вигадані закоханою головою історії.